Анекдоти про село

Як тягнув порося з сараю - то ніхто нічого не бачив і не чув,
а привів сусідку до хати - все село бачило і навіть ті, що в Польщі були!

Жив-був чоловік. Він перекинув міст через річку і брав карбованець із охочих перейти на інший бік. Люди не любили цієї людини, навіть не віталися з нею.
Коли він помирав, син спитав його про останнє бажання.
— Я був не добрий до людей. Мене не любили за життя. Хотів би, щоб після смерті мене згадували добрим словом.
— Добре, - відповів син - я виконаю твоє бажання!
Після смерті батька син підняв ціну на перехід моста до 3 карбованців.
— Ось негідник, — казали селяни, — а батько його був гарною людиною. Всього один карбованець просив.

Приїжджають молодята в село.
День не виходять із спальні, два.
Бабуся їм кричить:
- Онуки, ви б вийшли, поїли хоч.
- Так ми бабусю ситі, ми плодами кохання харчуємося!
- Та ви їжте-їжте, тільки шкірку від них за вікно не кидайте, а то гуси давляться.

Колись у бабусі в селі, найсмачнішою була та картопля, що варилася в лушпайках свиням у великому казані...

Приїхала у село, пішла на город, накопала часнику, влупила з борщем.
Але щось ніц не пече той часник. А мама каже:
Треба частіше в село приїздити. Тоді будеш знати, де часник, а де нарциси.

Сперечатись з дурнем - це як свиню стригти... шерсті мало, а крику на ціле село...)

Коли порося вкрали – так ніхто не бачив і не чув, а як привів сусідку додому – все село бачило, навіть ті, хто у Польщі на заробітках.

У нас у селі вподобайки не ставлять. Сподобалась жіночка - привези їй гній!

Село. Хата. Зранку батько каже синам:
– Якесь мудило украло у нас уночі корову!
Молодший каже:
– Якщо мудило, то, мабуть, маленьке.
Середній додає:
– Якщо маленького росту, значить лисий.
Старший закінчує:
– Якщо лисий, значить Петренко із сусіднього села.
Пішли у сусіднє село, надавали Петренку по мармизі, але той не признається.
Повели Петенка до судді – так, мовляв, і так, украв корову, а не віддає. Пику натовкли – все одно не віддає.
Суддя їх запитує:
– А чому ви вирішили, що це саме Петренко?
– Як чому? -відповідають брати. – Проста логіка. Украли корову, значить якесь мудило украло, якщо мудило, значить маленького росту, якщо маленького росту, значить із сусіднього села. А там є лише один такий, що підходить під опис.
– Дивна якась логіка,- говорить суддя,- ну, тоді добре. От що в мене в цій коробці лежить?
– Квадратна коробка, – сказав батько.
– Значить, у ній щось кругле, – сказав молодший.
– Кругле, значить жовтогаряче, – додав середній.
– Жовтогаряче – значить там апельсин, – закінчив старший.
Суддя дістав з коробки апельсин і як гаркне:
– Лисе мудило Петренко, негайно віддайте корову!

Щастя, це коли теща живе в селі, і у неї немає мобільника, інтернету, і грошей на дорогу.

У нашому селі ніхто не говорить англійською, тому нікого не дивувало, що на могилі діда Івана висів вінок з написом Merry Christmas.

У нас в селі такий мобільний зв’язок, що плітки доходять швидше, ніж повідомлення через месенджер.

Чим менше село, тим більша санта-барбара!

Розкішно одягнений молодий чоловік в червоному піджаку на краю поля запитує селянина:
— Сер, дозвольте пройти до вокзалу через ваше поле. Я запізнююсь на потяг, що відходить за годину.
— Будь ласка! До речі, якщо вас побачить мій бик, ви можете встигнути на потяг, що відправляється на пів години раніше.

Якщо вам зателефонують і покличуть у село відпочивати - не вірте! Це аферисти!

Мабуть, після вчорашнього вітру, моя морква і буряки зійдуть у сусідньому селі...

От лежу собі під ковдрою і думаю... Як колись можна було зимою йти через два села на танці в одних капронках, на каблуку та без шапки. Ми були безсмертні!

В селах люди не мають часу на якусь депресію. То закопують картоплю, то викопують...

Село - це така дивна річ. Ти ввечері розкажеш секрет людині, а зранку вже можеш потрапити на передачу «Говорить вся Країна».

Хотіла в селі воз’єднатись з природою, але відчуваю, що скоро воз’єднаюсь з апостолом Петром!..